Рідка вода на Марсі могла існувати завдяки крижаним хмарам
Марсохід НАСА Perseverance активно досліджує поверхню Червоної планети
Згідно з результатами нового дослідження, високогірні крижані хмари, можливо, дозволяли річкам і озерам текти по ландшафту стародавнього Марса, нагріваючи планету за рахунок парникового ефекту. Ця теорія може бути перевірена марсоходом НАСА Perseverance, який в даний час активно досліджує поверхню Червоної планети. Про це пише Популярна Механіка.
Вчені стверджують, що величезні і дуже холодні хмари могли створювати на стародавньому Марсі парниковий ефект, який допомагав нагрівати планету і дозволяв воді існувати в рідкому стані.
Також читайте
Одна з найбільших нерозгаданих загадок в нашій Сонячній системі - це питання про те, як Марс перетворився зі світу, здатного утримувати величезні озера (можливо, навіть населені) в негостинну безплідну планету, яку ми знаємо сьогодні.
Вченим достеменно відомо, що древній Марс колись був місцем скупчення рідкої води, тому що тріщини, залишки дельти і гірські відкладення, «вирізані» в ландшафті поточної рідиною, все ще добре видно на супутникових знімках Червоної планети. Залишки цих ділянок тепер вважаються одними з найбільш багатообіцяючих місць, де можна знайти ключі до розгадки минулого мікробного життя, якщо таке і було на Марсі.
Але, не дивлячись на безліч висунутих теорій, вчені до цих пір не впевнені в тому, як Марс зміг підтримувати рідку воду. Всьому виною той факт, що, з огляду на його відносно віддалену орбіту, він отримував приблизно третину сонячного світла від нашої зірки, в порівнянні з Землею.
Результати нового дослідження припускають, що таємниця водного минулого Марса може бути пов'язана з історією його атмосфери. У своїй роботі вчені вдалися до допомоги комп'ютерного моделювання Червоної планети, щоб скласти модель того, як міг виглядати древній марсіанський клімат. Зокрема, вчені намагалися визначити, чи могла присутність висотних крижаних хмар мати значний вплив на потепління атмосфери планети.
Ця теорія була спочатку запропонована ще в 2013 році, але була відкинута деякими членами наукового співтовариства. Частково це було пов'язано з тим, що хмари повинні були залишатися щільними набагато довше, ніж це можуть зробити їхні найближчі земні еквіваленти, відомі як перисті хмари.
Однак нове моделювання, проведене дослідниками, показало, що незвичайні хмари дійсно могли зберігатися в атмосфері Марса дуже довго. Але як?
На прикладі оцифрованої версії Марса було показано, що у випадках, коли поверхня землі була покрита льодом, вона ставала більш вологою. Це, в свою чергу, могло спровокувати появу хмар на малій висоті.
Однак, коли Марс в цілому був менше покритий льодом - наприклад, заморожена вода залишалася в полярних регіонах і на вершинах гір - повітря біля поверхні ставав набагато суші. Це, в свою чергу, призводило до створення хмар, які могли проіснувати до року, перш ніж повільно розсіятися в атмосфері.
«У нашій моделі хмари поводяться зовсім не так, як на Землі», - пояснив Едвін Кайт, провідний автор нового дослідження та доцент кафедри геофізичних наук в університеті Чикаго. «Побудова моделей на основі земних прикладів просто не спрацює, тому що поведінка води на Марсі зовсім не була схожа на круговорот води на Землі, який швидко переміщує воду між атмосферою і поверхнею».
На думку вчених, подібні крижані хмари на великій висоті викликали парниковий ефект, при якому тепло від Сонця затримувалося в атмосфері, ще більше нагріваючи планету і дозволяючи воді на поверхні Марса існувати в рідкому стані.
Подальші дослідження марсіанського ландшафту за допомогою марсохода Perseverance можуть допомогти перевірити дані нової моделі на практиці.
«Марс важливий, тому що це єдина відома нам планета, яка була здатна підтримувати життя - а потім втратила її», - пояснив Кайт. «Довгострокова кліматична стабільність Землі чудова. Ми хочемо зрозуміти всі способи, якими вона може бути порушена, щоб передбачити найбільш ймовірні сценарії».
